Маріїнський палац у Києві зведений у 1750—1755 рр. за зразком палацу, який проектував Б.Растреллі для Гетьмана Розумовського. 1744 року імператриця Єлизавета Петрівна під час відвідувань Києва, сама вибрала для нього місце.
Спорудженням палацу керував видатний російський зодчий І.Мічурін. Йому допомагали також відомі архітектори М.Васильєв, П.Неєлов, Ф.Неєлов, М.Сальников та інші.
Головний фасад Маріїнського палацу «дивиться» на Маріїнський парк, закладений 1874 в пейзажному стилі. Алеї цього парку — звивисті, наче «вписані» в ландшафт. З протилежного боку палацу — Міський (Царський) Сад, закладений 1743 р. на основі старовинного Регулярного саду (заснованого ще Петром I). Його стиль — класичний регулярний: мережа прямих алей, що перехрещуються під прямим кутом.
Палацовий комплекс має строго симетричну композицію. Головний двоповерховий корпус і одноповерхові бокові флігелі утворюють широке подвір`я. Архітектура палацу вирішена у стилі бароко: чітке планування, виразне компонування об`ємів, багата пластика фасадів, що проявилася в пишних формах коринфського ордера, рустуванні стін, розкреповці карнизів, ажурному парапеті і ліпленні наличників вікон. У фарбуванні палацу використані типові для російського бароко кольори: бірюзовий для стін, світло-жовтий для колон та карнизів, білий для ліплення і балюстрад. Все це надає споруді святкового й урочистого вигляду.
Протягом своєї багаторічної історії палац неодноразово реконструювався. Найзначнішу реконструкцію було здійснено у 1868—1870 роках після великої пожежі, що знищила дерев`яний другий поверх і всі парадні приміщення. При відновленні палацу надбудували цегляний поверх, фасади наситили новими пластичними деталями, а інтер`єри переробили в формах класицизму з елементами бароко і ренесансу. Роботи проводились під керівництвом академіка архітектури К.Маєвського. Рік їхнього закінчення (1870) викарбуваний у картуші на фасаді, зверненому в парк.
До Жовтневої революції палац був резиденцією царської родини. В період подорожі по Україні тут разом зі своїм почтом зупинялась імператриця Катерина II. У палаці жили також військовий губернатор, полководець М.Голенищев-Кутузов і герой Вітчизняної війни 1812 року М.Раєвський.
Палац дуже потерпав у період Великої Вітчизняної війни: бомба, що влучила в нього, зруйнувала центральну частину будівлі. У 1945—1949 роках палац відбудували під керівництвом українського архітектора П.Альошина, і з цього часу він став місцем урочистих прийомів.
У 1979—1982 роках, після ретельних дослідницьких робіт, палац реставровано переважно у формах архітектури кінця XIX століття. Упорядкування території виконано на основі креслення, схваленого свого часу Б.Растреллі. Форма фонтанів, рисунок зелених насаджень мають традиційний для XVIII століття характер. Фонтани прикрашено парними скульптурними композиціями — копіями скульптур середини XVIII століття, які зберігаються у музеях країни. З вестибуля палацу на другий поверх, де розташовані парадні зали, ведуть мармурові сходи. Темно-червоний килим, що устеляє їх, підкреслює атмосферу особливої урочистості.
У центральній частині палацу міститься великий Білий зал, поєднаний з вестибулем високими арочними прорізами. З двох боків до нього примикають Зелена вітальня та Бенкетний зал. Центральну частину будівлі, що звернена на парадний двір, пронизує анфілада невеликих затишних залів.
Інтер`єри кожного приміщення Маріїнського палацу мають свій неповторний вигляд, створюваний цілим комплексом засобів художньої виразності, серед яких особлива роль належить колірному вирішенню. Колорит Білого та Бенкетного залів, Зеленої та Блакитної віталень побудований на домінуючій ролі одного кольору. Решта приміщень вирішена у складних і несподіваних поєднаннях кольорів.
Один із залів — Зал бароко — реставратори відновили у характерних для інтер`єрів Растреллі формах. Обрамований вигадливими позолоченими орнаментами штучний мармур у поєднанні зі світло-коричневими площинами стін, орнаменти карниза й облямування дверних прорізів, щедро оздоблений камін з великим дзеркалом над ним створюють враження вишуканості.
Важливими елементами художнього оформлення палацу є предмети декоративно-прикладного мистецтва, що належать переважно до другої половини XIX століття, а також меблі і люстри (старовинні й виконані сучасними майстрами в дусі XVIII—XIX століть), картини відомих майстрів живопису, створені як у минулому, так і в наш час. У деяких залах збереглися невеликі фрагменти настінного живопису, виконаного художником К.Алліауді в 2-й половині XIX століття, і реставровані у 1982 році.
Чудова паркетна підлога палацу створена під час останньої реставрації. Складена з цінних порід дерева, вона вражає красою малюнка і досконалою майстерністю виконання.
Сьогодні ця історична споруда презентує нашу країну в світі як державна резиденція. Її називають Президентським палацом. У ньому проходять урочисті державні події — нагородження, прийоми, вручення вірчих грамот Послами іноземних держав, саміти і зустрічі офіційних делегацій на найвищому рівні.
Цікаві факти
- 14 лютого 1787 року Катерина II приймала у Києві в Маріїнському палаці венесуельского політичного діяча Франсіско Міранду, майбутнього визволителя Південноамериканського континенту від іспанського панування.
- 1889 — У Царському саду міста Києва при Маріїнському палаці Д. Моррис ідентифікував новий в ботаніці вид Кокаїнового куща — Erythroxylum novogranatense, так звана Колумбійска кока або Трухільска кока.
Буди́нок із химе́рами (англ. House with Chimaeras; 1901—1902[1]) — цегляна споруда з прикрасами на міфологічні та мисливські сюжети, є головною архітектурною спорудою раннього декоративного стилю модерн міста Києва, столиці України. Свою назву будинок отримав через скульптурні прикраси, тематика яких — тваринний наземний та підводний світ, атрибути полювання, казкові істоти.
Розташована по вулиці Банковій, 10. Архітектор — Владислав Городецький, який збудував її у 1901—1903 роках як прибутковий будинок із помешканням для своєї родини. Місце для будови обрав над крутим урвищем на Банковій вулиці. Скульптурні прикраси за власними ескізами виконав скульптор Еліо Саля.
Резиденція Президента України з весни 2005 року згідно з постановою українського уряду. Пам’ятка архітектури № 906. Своєрідна візитівка Києва — так само, як будинок Бальо Антоніо Гауді у Барселоні або будинокЛе Корбюзьє у Марселі.
Архітектура
Будинок спроектовано у формі куба: з боку вулиці Банкової він має три, а з боку площі Івана Франка — шість поверхів. У вільному плануванні використано принцип функціонального взаємозв’язку ізольованих груп приміщень (парадних, житлових, господарських), що притаманно багатим помешканням початку ХХ сторіччя. У будинку було сім електрифікованих квартир: дво- та трикімнатні на першому поверсі (для служниць, кімната для гувернантки, запасна кімната, буфетна, посудомийна, два клозети, дві кладові), шестикімнатна — на другому, восьмикімнатні — на третьому та шостому, дев’ятикімнатна — на п’ятому та десятикімнатна — на четвертому.
Доволі скромна земельна ділянка раціонально використовувалася. На подвір’я в’їжджали повз подвійні арки по пандусу, з’єднаному з цегляною підпірною стіною. Ліворуч від центрального фасаду тішив око камерний садок з альпійською гіркою та фонтаном.
Зовнішнє оздоблення
Фасади оздоблені з характерним для модерну використанням різних стилів. «Будинок з химерами» отримав у народі таку назву за скульптурні прикраси на міфологічну та мисливську тематику на фронтоні. Цікавим є використання високого парапету на даху, що дозволило практично сховати покрівлю — перша «бездахова» будівля в українській столиці.
Скульптурні прикраси за власними ескізами Владислава Владиславовича виконано його незмінним компаньйоном, міланським скульптором Еліо Саля. Над скульптурною битвою орла і левиці надряпано автограф майстера: «E. Sala. 1902». У стіни загадкової будівлі вмуровані бетонні голови слонів, носорогів, антилоп та крокодила. На колонах причаїлися ящірки. Хоботи слонів замінюють водостоки. На даху гигантські жаби, морські чудовиська та нереїди. Замість волосся на голові вони несуть ланцюги, фантастичне листя та квіти. На розі будівлі велетенський пітон. Владислав Городецький – особистість непересічна та загадкова. Окрім захоплення архітектурою, він полюбляв і полювання. Стояв біля витоків створення мисливського товариства у Києві, мріяв на той час відправитись у сафарі до Африки. Тому, можливо, він й оздоблював фасад власними мріями для себе, на своє 40 – річчя. Ось як описував будинок мистецтвознавець С. Гіляров:
“З кутків даху спускають свої вуса-щупальця потворні дельфіни, їхні хвости, переплітаючись, чітко профілюють на тлі неба. На спинах дельфінів сидять оголені жіночі фігури з тризубами в руках; уздовж карнизів розмістилися величезні жаби; по стовбурах колон, обабіч парадного входу, вилазять бадьорі ящірки; в орнамент капітелей уплетені морди носорогів, а лиштви вікон зображають слонячі голови…”
Парадні сходи не менш дивовижні, ніж зовнішнє вбрання будинку. Еліо Саля прикрасив її ліпним фризом, рельєфами, в центрі помістив колону із зображенням величезного дельфіна, обвитого рослинами. На п’єдесталі кутової огорожі орел роздирає здобич — пораненого лева.
Внутрішнє оздоблення
Зовнішньому вигляду будинку повністю відповідають його інтер’єри з художніми розписами, мармуром, ліпним декором, дерев’яним різьбленням, інкрустацією. Велику художню цінність становлять каміни відомої німецької фірми Мейсона. Тут і гвинтові сходи, і вітражі на мисливські теми, і багатокутні зали.
Вражає ліпнина, яка прикрашає стіни вздовж сходових маршів, що оточені фігурами путті з луками і стрілами, на балясинах — пташині лапи, на стелі — фризи з екзотичних рослин і фруктів, перемежовані скульптурними зображеннями черепів оленя, лося. При вході вас зустріне величезний спрут, ніби зроблений з найдрібніших морських ракушок та морських зірочок. А насправді це звичайний, вкритий шаром перламутру гіпс. Стеля прикрашена ліпними ананасами. Наталія Косенко, керівник групи реставраторів, запропонувала відновити колірне оформлення інтер’єру. У результаті воно стало таким, яким було. А головні сходи тепер прикрашають зображення газелей — малюнки архітектора перенесли на стіни у вигляді фресок.
В центрі холу цікавий світильник-торшер у вигляді двох сповитих водоростями та квітками лотосу величезних риб із хвостами догори. Особливо пишно прикрашені плафони: гірлянди з фруктів і галузок винограду, ананаси, листя, квітки соняшника, морська тематика. У вестибюлі розетка плафона — морська зірка. Пілястри — страусові ніжки, стеля — численні витієваті «фірмові» химери. Далі вас супроводжуватимуть картини на мисливські сюжети, якими розписані стіни. Між ними розвішені мисливські трофеї самого власника будинку — черепа, роги та безліч чучел.
“…обшивка стін — вільха, 4 живописні плафони роботи Eugenio Sala, парадні мармурові сходи (з білого караського мармуру в чорну жилку)… всі роботи по окуттю дверей та вікон і всі декоративно-металеві вироби — бельгійське товариство металевих виробів, паркети — Здолбунівська паркетна фабрика «Тайкург», керамічна плитка для підлоги, ванн і клозетів — завод Бергенгейма в Харкові, облицювання стін у ванних — фаянсовими плитками Веллера, бронза та електричне освітлення — фабрика бронзи Сековського у Варшаві за спеціальними малюнками…”
У всіх приміщеннях є скульптури; наприклад, на стінах і стелі їдальні зображено всіляку мисливську здобич та їжу — биту птицю, риб, крабів, фрукти. Юдженіо Саля, брат скульптора, виконав мальовничі панно вздовж сходів, у житлових кімнатах. Всі люди, що входили в парадний вестибюль, відчували себе неначе на дні морському.
Груби — витвір фантазії. Майолікові кахлі, котрими їх облицьовано, виготовляли за ескізами художниці Євгенії Куликовської на місцевій фабриці Андржейовського. Серед тих, що вціліли, вирізняється груба в стилі рококо, що завершується жіночою фігурою із вазою. Зберігся і художній метал: пічні дверцята, віконні ґрати, гвинтові сходи, вентиляційні решітки.
Історія
Спорудження, рання історія
Декоративний стиль модерн не є характерним для початку XX століття на території України. Але майстер будував його фактично для себе — з 1903 по 1913 роки він жив та працював на Банковій, 10. Владиславу Городецькому вдалося на цьому місці майже за безцінь — 15 640 карбованців, придбати 1 550 м² землі в кредит[2]. Ділянка вважалась непридатною для забудови через надто крутий схил, однак це не засмутило професіонала будівничої справи. Владислав Городецький зміг раціонально використати невеликий земельний майданчик та обійти складні умови ґрунтів. Для зміцнення стійкості схилу було вбито майже 50 бетонних набивних паль, розроблених інженером Л. Е. Страусом, на глибину 5 метрів. Для більшої безпеки зверху паль було покладено бетонні «подушки».
Матеріалом для зведення був обраний бетон. Задля реклами свого товару Ріхтер[3], власник одного з перших цементних заводів у Києві, начебто, безкоштовно постачав цемент на будівництво Городецького.
Проте відомо, що архітектор сам був співвласником заводу «Фор».
Будинок було зведено вже в 1901 році. Це коштувало архітектору 65 тис. карбованців. Роботи по внутрішньому та зовнішньому оздобленню затягнулись ще на два роки. У 1903 році всі роботи були закінчені, крім оздоблення парадних сходів. Заселення будинку мешканцями відбулося у 1904 році.
Сам господар оселився в квартирі №3, площею 380 м², що виходила в першому рівні на Банківську вулицю, а інші шість квартир здавав в оренду. Під вестибюлем господар обладнав майстерню. Вартість оренди сягала досить значної суми — 3 500 карбованців на рік. Кожній родині надавався персональний винний підвальчик, склад для дров, стайня, сарай для екіпажу, кімнатка для кучера і навіть корівник. Молоко мешканці цього будинку пили від власних корів. Тут, наприклад, знімав квартиру Всеволод Голубович — прем’ер-мінистр Української Народної Республіки.
Можливо, Городецький збирався будувати поруч із «Будинком з химерами» ще одну будівлю. Він придбав сусідню ділянку землі, розташовану на такому ж самому крутому схилі (зараз на цій ділянці є сходи, що ведуть вниз, до театру Франка). Проте на сусідній ділянці архітектор так нічого і не побудував. Восени 1911 року він поїхав полювати до Африки. Занадто великі витрати поставили його в скрутне матеріальне становище. Влітку 1912 він вимушений був закласти своє нерухоме майно, як він думав, на деякий час, а як виявилось — назавжди. Викупити його так і не вдалось. У 1913 році знаменитий будинок перейшов у власність Товариства бурякоцукрового рафінадного заводу «Благодатинське», що очолював інженер Данііл Балаховський, син київського купця, французський консульський агент у Києві, відомий меломан. У листопаді 1916 року дім Городецького перекупив Самуіл Німець, купець першої гільдії.
За часів радянської влади
Після революції 1917 року будівлю було націоналізовано і деякий час дім використовувався як житло, розміщувався штаб військово-трудової дружини. Потім нова влада розмістила тут Ветеринарне управління Київського військового округу. У 1930-ті роки кияни називали цей будинок не інакше як «Морське дно», стверджуючи, що будинок належав відставному адміралові. У березні 1944 Раднарком та ЦК КПУ вирішили передати його для житла працівникам театру ім. Франка, що поверталися з евакуації . Проте вже того ж року його передали ЦК КПУ, а держслужбовці влаштували в ньому свій медичний заклад — поліклініку №1.
Сучасність
За часів незалежності будівля спочатку належала Міністерству охорони здоров’я України. Пізніше «Будинок з химерами» мав статус музейно-культурного центру. На його базі як філію Національного музею було створено центр «Шедеври мистецтва України».
У 1998 році було розроблено проект реконструкції «Будинку з химерами». З плином часу будинок розколовся навпіл — ширина тріщини складала 40 см, за сто років палі втратили свою опорну функцію. Бо лише під половиною будинку вбили палі, решта зведена на звичайному стрічковому фундаменті. Будинок тріснув саме на стику цих фундаментів, і нахилився в бік резиденції Президента України на 33 см, а в бік театру імені Івана Франка — на 10 см.
Під час реставрації під капітальними стінами забили нові палі на глибину 21 м. Повністю замінили шість перекриттів. Стелі з густою ліпкою перекріпили на металеві балки. Вирівняли перекошені каміни. 560 м² покрівлі замінили на мідну, відреставрували перекриття на горищі. Замінили усі ліфти. Відновлення інтер’єрів здійснювали за старими кресленнями, що збереглися. Після капітального ремонту[4], вартістю 166 млн грн. замість кошторисних 104,063 млн грн., який тривав до 2004 року, три поверхи (третій, четвертий та п’ятий) переобладнали під приміщення для проведення заходів за участю Президента України. На першому та другому поверхах резиденції Глави держави розташовані службові кабінети працівників Головної служби Державного Протоколу та Церемоніалу Протокол Президента України президентського Секретаріату.
У будинку є зала для вручення вірчих грамот, урядова зала для підписання документів та мала зала для переговорів, приміщення для брифінгів та кімната для проведення урочистих святкових прийомів. Також є зала «тет-а-тет», де проводять зустрічі віч-на-віч у світлих блакитних тонах із китайськими мотивами — «китайська» кімната. Є також обідня зала, красиво оформлена, з овальним столом.
У залах резиденції можна побачити твори відомих художників. Наприклад, картина XVI століття — робота голландського майстра «Мадонна з немовлям». Є чотири величезні портрети князів Вишневецьких. Чимала колекція гравюр XVI століття.
Легенди
Не останню роль у тому, що ця споруда набула величезної популярності і визнання, відіграли і легенди, які від самого початку овивали будинок.
Найпоширенішою серед них є легенда, за якою донька архітектора Владислава Городецького, який є автором цього витвору, втопилася у Дніпрі (за іншою версією — у Середземному морі) чи то через нещасне кохання, чи з якихось інших причин. Зрештою, схиблений від горя батько побудував на честь доньки будинок, убранство якого символізувало б підводне царство. Біографи Городецького встановили, що донька Олена (після заміжжя Яценко) під час будівництва була жива й здорова. Вона взагалі пережила батька на кілька десятиріч, переїхавши із власною родиною спочатку до Польщі, а потім, по закінченні війни, до Швейцарії. А люди просто пов’язали з новим будинком давню історію про загиблу в морі доньку попереднього власника маєтку — Федора Мьорінга.
Інша легенда стверджує, що будинок був зведений Городецьким, щоб виграти парі. Коли Городецький оголосив про свій намір будуватися на цьому місці (на крутому обриві, до того ж, раніше на місці театру імені Франка, який знаходиться поряд, було озеро), то побився об заклад, що через два роки він зведе тут власне житло. Тоді відомий київський архітектор Олександр Кобелєв приклав руку до чола зодчого і з пафосом виголосив:
“Ви, добродію, божевільний. Тільки божевільному може спасти на думку така ідея.”
Однак парі Городецький виграв.
Подейкують навіть, що автором проекту був не Городецький, а інший архітектор — Микола Добачевський, хоча під проектом стоїть підпис Городецького, або що цей будинок архітектор будував не для себе, а для коханки. Проте, як там було насправді, достеменно невідомо.