Національна опера України імені Тараса Шевченка розташована у центрі Києва на вулиці Володимирській, 50.
Історичний нарис
Постійна оперна трупа була організована у Києві тільки в 1867 р. і стала однією з кращих в Україні. Поштовхом до створення постійно діючого театру стали успішні гастролі італійських оперних труп 1865-66 роках у Києві. Трупа працювала у приміщенні Міського театру, збудованого в 1856 році за проектом архітектора І.Штрома.
Дореволюційні роки
Національна опера України ім. Т. Г. Шевченка незважаючи на свою відносно коротку історію, здобула визнання далеко за межами України. Самобутні інтерпретації класичної музичної спадщини і сучасних творів, виняткової злагодженості оркестр і хор, талановиті солісти, яскраві й самобутні виконавські традиції дозволили театру досягти мистецьких вершин і посісти важливе місце в сьогоденній музичній культурі Європи.
Постійна оперна трупа була організована в Києві тільки 1867 року і стала поряд з театрами Москви і Петербурга однією з найкращих у Російській імперії. Дебютом трупи стала «Аскольдова могила» Олексія Верстовського, яка розповідала про легендарне минуле Києва. Подальші творчі здобутки київської оперної трупи пов’язані, перш за все, з діяльністю генія української музики, композитора Миколи Лисенка. 1847 року вперше прозвучала українською мовою його опера «Різдвяна ніч» (за режисурою М.Старицького).
У перші роки існування театру репертуар поповнювався творами переважно російських композиторів: М.Глинки («Життя за царя», «Руслан і Людмила»), О.Даргомижського («Русалка») А.Рубінштейна («Маккавей») та ін. Це було неодмінною умовою існування музичного театру. Проте вдавалося ставити і європейську класику, на досить високому рівні показуючи в перекладі російською мовою опери «Севільський цирульник» Дж. Россіні, «Весілля Фігаро» В.-А.Моцарта, «Чарівний стрілець» К.Вебера, «Лючія ді Ламмермур» Г.Доніцетті, а також один за одним твори Дж. Верді, який став улюбленим композитором киян.
За життя Петра Чайковського в Києві були поставлені його опери «Опричник»(1874), «Євгеній Онєгін» (1884), «Мазепа» (1886) та «Пікова дама» (1890). Безпосередньо за участю авторів відбулися київські прем’єри опер «Алеко» С.Рахманінова (1893), «Снігуронька» М.Римського-Корсакова (1895).
Перший сезон був відкритий оперою Верстовського «Аскольдова могила». Незабаром у театрі були поставлені опери «Івана Сусанін» та «Руслан і Людмила» М.Глінки, на прем’єри опер «Опричник» (1874), «Євгеній Онєгін» (1889) та «Пікова Дама» (1890) приїздив П.І. Чайковський, в 1893 до театру приїздив С. В. Рахманінов на прем’єру опери «Алеко», а в 1895 — Римський-Корсаков на прем’єру «Снігуроньки»
У лютому 1896 році після ранкової вистави «Євгенія Онєгіна» сталася пожежа, що повністю знищила будівлю Міського театру, після чого був оголошений конкурс на проект нової будівлі. Цей конкурс виграв проект російського архітектора Віктора Шретера. Спорудження нової будівлі на місці старого театру розпочалося у 1898 р.
Зал оперного театру включав партер, амфітеатр, бельетаж та чотири яруси, що вміщують близько 1650 глядачів (у партері 384 місця), загальна кубатура театру — майже 100 000 куб. м, площа приміщень — 40210 кв. м. Над головним входом театру був встановлений офіційний герб Києва із зображенням архістратига Михаїла — покровителя міста, проте за наполяганням Київського митрополита Фіогноста, який вважав театр гріховним закладом, герб замінили алегоричною композицією: геральдичні грифони тримають у лапах ліру як символ музичного мистецтва. Фасад будівлі прикрашали бюсти композиторів М.Глинки та О.Сєрова, які подарували Києву артисти петербурзького Маріїнського театру.
Окрім опер російських композиторів, театрі також були поставлені опери Дж. Пуччіні, Р. Вагнера, Ж. Масне, а також опери М. Лисенка «Травнева ніч» (1903) та «Ноктюрн» (1914).
Українська Держава
В часи Української Держави київська опера називалася як Український театр драми та опери. У серпні 1918 р. були перекладені українською мовою опери: «Галька», «Фауст», «Травіата», «Черевички», «Казки Гофмана», «Богема», «Продана наречена», «Русалка», «Сільська честь», «Жидівка», «Мадам Батерфляй». Вітчизняна преса писала, що українська державна опера має всі підстави і потенціал стати одним із кращих театрів свого часу, разом з тим застерігаючи, що «українська державна опера не повинна повторити історію петроградських державних театрів, котрі давали чужу людності й громадянству культуру…» Ними наголошувалося, що слід «організувати справу опери художньо сильної, національної і культурної».
Радянські роки
З приходом радянської влади у 1919 році театр було націоналізовано і названо «Державним оперним театром ім. К.Лібкнехта», з 1926 — Київська державна академічна українська опера (постановки йшли українською мовою), а в 1934 році, з поверненням Києву статусу столиці — Академічний театр опери і балету УРСР. В 1939 році театрові було присвоєне ім’я Тараса Шевченка.
У 1930-і рр. обговорювався проект соціалістичної перебудови приміщення київського оперного, якому хотіли надати архітектурних особливостей нового «пролетарського стилю». Проте перебудова торкнулася лише зняття бюстів російських композиторів та зведення прибудови до тильної сторони будівлі двоповерхового приміщення репетиційних залів. В ці роки репертуар театру збагатився операми «Золотий обруч» та «Щорс» Б.Лятошинського, «Борис Годунов» М.Мусоргського та іншими.
В роки Вітчизняної війни театр було евакуйовано в Уфу, потім в Іркутськ, а в 1944 році театр повертається до Києва. У повоєнні роки репертуар театру поповнювався творами радянських композиторів, серед визначних здобутків слід виділити постановку «Катерини Ізмайлової» Д.Шостаковича, що була нагороджена Державною премією ім. Т.Шевченка (1975).
У різні роки в театрі працювали видатні артисти — диригенти Натан Рахлін, Костянтин Сімеонов, Степан Турчак, вокалісти Борис Гмиря, Арнольд Азрікан, Зоя Гайдай, Марія Литвиненко-Вольгемут, Оксана Петрусенко, Лариса Руденко, виступав у театрі і Федір Шаляпін.
У 1983 — 1988 рр. було здійснено капітальну реконструкцію театрального приміщення. Реставратори внесли значні зміни у закулісну частину театрального приміщення, що дозволило збільшити кількість репетиційних залів, гримувальних кімнат, було обладнано спеціальний хоровий клас. Також було збільшено параметри сцени до 20 м вглиб і 27 м у висоту. Загальна площа сцени тепер становить 824 кв. м. Також під час реставрації замість старовинного органу встановили новий, збудований на замовлення театру чеською фірмою «Рігер-Клос». Було переобладнано й оркестрову яму, в якій зараз одночасно може розміститись 100 музикантів. Загалом після реставрації площа театральних приміщень збільшилася на 20000 кв. м. Стало вдвічі більше гримувальних кімнат, з’явилося кілька нових репетиційних залів.
Роки Незалежності
З 1992 по 2000 рр. балетну трупу Національної опери України очолював один з найвідоміших українських хореографів Анатолій Шекера (1935 — 2000), з ім’ям якого пов’язані досягнення українського балету останніх трьох десятиліть ХХ ст. Окрім класичних вистав — «Лебедине озеро» і «Лускунчик» П.Чайковського, «Раймонда» О.Глазунова, «Коппелія» Л.Деліба — він здійснив постановки багатьох сучасних творів, зокрема, «Лілеї» К.Данькевича, «Спартака» А.Хачатуряна, «Ольги» Є.Станковича, «Легенди про любов» А.Мелікова, привнісши на балетну сцену поліфонізм танцю, симфонічну розгорнутість хореографічної партитури. Його постановка балету «Ромео і Джульєтта», здійснена 1971 року, вже 30 років не сходить зі сцени. Вистава була показана в багатьох країнах і відзначена медаллю ЮНЕСКО як найкраща інтерпретація прокоф’євського твору.
Дедалі частіше імена київських митців з’являються на афішах багатьох зарубіжних театрів. Анатолій Кочерга та Вікторія Лук’янець співають тепер на найпрестижніших оперних сценах Європи. З тріумфом виступають у Метрополітен-опера та Нью-Йорк Сіті-опера Володимир Гришко, Михайло Дідик — у Гельсінкі, Москві, Детройті, Ірина Дворовенко танцює в одній з найкращих американських балетних труп, Іван Путров з успіхом танцює в Ковент Гардені. Олексій Ратманський очолив Датську Королівську хореографічну трупу, а Денис Матвієнко став прем’єром балету трупи Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі.
Вистави київської трупи із захопленням слухали і дивились в останні роки в Німеччині, Франції, Швейцарії, Канаді, США, Мексиці, Данії, Іспанії, Італії, Японії, Польщі, Угорщині, Австрії, Голландії.
Зараз у репертуарі театру понад п’ятдесят оперних і балетних вистав.