Київська фортеця — історико-архітектурна пам’ятка, знаходиться на території Головного військового клінічного госпіталю м. Києва.
Музей створено в 1927 році і є єдиною в Україні пам’яткою фортифікаційної споруди ХУІІІ-ХІХ ст. та однією з найбільших у світі кам’яно-земляною фортецею, яка збереглася до наших днів.
Величезні земляні укріплення, кам’яні башти і капоніри є об’єктами екскурсійного показу. Частина з них музеєфікована.
Київська фортеця є комплексом оборонних споруд Києва, який формувався протягом 15-ти століть. До складу Київської фортеці входять Києво-Печерська лавра, територія національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 року, завод “Арсенал” і багато інших об’єктів: валів та оборонних мурів Києва.
Історія фортифікації Києва почалась наприкінці V – поч. VI ст. з городища на Старокиївській горі. Тоді воно було укріплене земляними валами., ровами та частоколами. Але зі здобуттям Києвом слави столиці Київської Русі створено велику систему укріплень міста. Кожна частина міста мала свою оборонну систему. На жаль, після нищівної поразки від хана Батия 1240 р. фортифікаційні укріплення занепали. Новий етап починається вже в період польсько-литовського владарювання – зводиться фортеця-замок на горі Хоревиця на Подолі (Литовський замок). Вже перебуваючи під владою Російської держави, на території Києва були збудовані фортечні укріплення від Хрещатика до Печерська – власне останнє укріплення було розбудоване. Цих заходів вжили з метою запобіганню ризику проникнення ворога через територію тодішньої України до Росії. В 1679 р. козацькі війська під керівництвом гетьмана Самойловича протягом останніх років XVII ст. об’єднують старокиївські та печерські укріплення – утворюється одна величезна фортеця. На початку XVIII ст. Печерська цитадель вже була повністю розбудована.
Наступний період розбудови оборонних споруд Києва визначається будівництвом Печерської цитаделі під проводом гетьмана Івана Мазепи за наказом Петра I. Спорудження відбувалось за системою французького інженера Вобана. Напередодні Вітчизняної війни 1812 р. За проектом військового інженера Оппермана споруджується земляне Звіринецьке укріплення, що поєднується з Печерською цитаделлю. Масштабні реконструкції проводяться за правління царя Миколи I, який затвердив план розширення фортеці. На початок 60-х рр. XIX ст. вона складалася з таких частин: ядро – цитадель, два самостійних укріплення (Васильківське і Госпітальне), доповнені оборонними казармами і вежами.
ісля цього перепланування планувалось також залишити території поблизу фортеці лише для військових цілей, а мешканців цього району переселити. Цю ідею зустріли опором і вирішено було збудувати замість цього декілька укріплених фортів. Один з них був збудований на Лисій горі для захисту відступів до залізничного мосту. З часом фортеця перетворюється на таку, яка використовується під склад. Фортеця використовувалась не лише як оборонна споруда – тут ще з XVII ст. були місця для ув’язнення людей. З цією метою використовували так званий Косий капонір – це напівпідземна споруда з товстими стінами з цеглини і каміння. Він розташований під кутом до земляного валу фортеці – звідси назва. Косий капонір спочатку використовувався для зберігання зброї і артилерійських запасів, а вже пізніше як політична в’язниця. Тут утримувалися організатори та учасники гайдамацького руху, полонені, кріпаки-втікачі та ін. Пізніше тут ув’язнювали декабристів та учасників інших визвольних змагань.
Зараз «Київська фортеця» є музеєм і охороняється державою, але велика частина її споруд знаходять під загрозою руйнації. Цьому «сприяють» нові будівництва поблизу, а також те, що деякі з приміщень зайняті виробництвами – наприклад, склад Київської взуттєвої фабрики (Васильківська брама).
Найдавнішою пам’яткою середньовічного типу є оборонні мури з вежами навколо Верхньої лаври (кін. ХVII ст.). До новітніх фортифікаційних систем належать земляні бастіонні укріплення цитаделі, тенальне Васильківське укріплення, полігональне Госпітальне укріплення. Численні оборонні казарми на Печерську втілюють особливості російської фортифікаційної школи, яка, на думку деяких фахівців, на поч. ХІХ ст. займала провідне становище у Європі. Лисогірське укріплення ілюструє особливості побудови фортової фортеці періоду нарізної артилерії (сер. ХІХ ст. – 1885). Окремі споруди Київської фортеці нерозривно пов’язані з історією визвольного і революційного рухів. На місці колишньої політичної в’язниці (так званого “Київського Шліссельбурґа”) у 30-их роках ХХ ст. було відкрито Історико-революційний музей-пам’ятку “Косий капонір”. У 1991 р. музей “Косий капонір” перетворено на Історико-архітектурну пам’ятку-музей “Київська фортеця”.
В експозиції музею представлені найбільша в Україні колекція військово-історичної мініатюри.
Час роботи: 10:00-17:00, вихідний – понеділок.
Батьківщина-Мати (рос. Родина-мать) — монументальна скульптура в Києві, розташована на високому правому березі Дніпра на території Національного музею історії Великої Вітчизняної війни . Відкрита в 1981 році.
Автор монументу — народний художник СРСР скульптор В.З.Бородай.
Назва
Спочатку пам’ятник замислювався як символ не Батьківщини, а Перемоги, проте назва «Батьківщина-мати» увійшла до ужитку майже відразу ж після зведення.
Проектування
Перший проект «Батьківщина-Мати» розробив ще в 1970-х скульптор Євгеній Вучетич, але спорудженя почалося набагато пізніше. Коли в 1974-му році Євгеній Вучетич помер, поект взяв на себе український скульптор Василь Бородай. Український архітектор змінив проект скульптури і почав його будівництво.
Спочатку передбачалося, що на постаменті підноситиметься 80-метрова бронзова з позолотою фігура жінки. Біля підніжжя статуї з 30-метрової висоти повинен був текти до Дніпра водоспад, з обох боків якого воїни форсували річку.
Статуя ліплена із образу борзнянки, скульпторки Галини Никифорівни Кальченко.
Будівництво
Металевий каркас виготовлений із сталі, виплавленої в Запоріжжі.
Скульптуру збирали стометровим краном, який був виготовлений спеціально для цього. Пізніше цей кран демонтували.
З неіржавіючої сталі окремими блоками-секціями вагою 25-30 тонн скульптура була зварена на Київському заводі імені Паризької Комуни з урахуванням рекомендацій інституту електрозварювання імені Е. О. Патона. Частини скульптури перевозили вночі, щоб не привертати увагу людей.
Зварникам монументу «Батьківщина-Мати», платили 50 карбованців в день (велика на той час сума), але оплата відповідала роботі, оскільки зварники обпікали собі очі від такої кількості невпинної роботи. Інженери ж отримували звичайну зарплатню, але були задоволені і тим, що будують одне з «Чудес» Києва.
За часи монтажу на скульптуру було накладено 30 км зварних швів.
Судячи з геодезичних інструментальних замірів, що проводяться щорічно монумент «Батьківщина-мати» повинен простояти понад 150 років. За розрахунками, статуя може витримати навіть землетрус силою до 9 балів.
Щоб перевірити стійкість скульптури, 10-ти метрову копію випробовували на міцність у Москві, в набільшій у СРСР турбіні.
Протестували проти будівництва «Батьківщина-Мати» священники Києво-Печерської Лаври, вони казали, що висота монументу повинна бути менша Великої Лаврської Дзвінниці (97 м), монумент виріс у висоту 102 м, але через те що Дзвінниця розташована на пагорбі, над рівнем моря «Мати-Батьківщини» на 12 метрів нижча Великої Лаврської Дзвінниці.
Меч споруди зменшили на 6 метрів, оскільки архітектори вирішили, що жінка не здатна підняти такий великий меч.
Після закінчення будівництва скульптури в «Батьківщини-мати» збільшили ніс. Також при огляді зауважили, що груди різні (права менша лівої), але архітектор відповів, що при піднятті руки грудь зменшується.
Відкриття монументу планувалось на 9 травня 1980 року, але відзначилось тільки за рік по тому.
Експлуатація
9 травня 1981 року відбулося гучне відкриття монументу, сам Леонід Брежнєв приїхав на відкриття стометрової киянки. «Батьківщина-Мати» стала новим символом Києва.
В 1987 році над Києвом пронісся сильний ураган, але статуя залишилася неушкодженою.
Влітку 2002 року був дозволений підйом екскурсантів на майданчики відмітки 36 метрів і 92 метри. Проте після того, як в квітні 2003 року молодий чоловік впав з верхнього майданчика і розбився, доступ туристів був обмежений.
В 2009 році почата реставрація споруди.
Характеристики
- Загальна висота монументу з постаментом — 102 метри.
- Висота скульптури «Батьківщина-Мати» (від п’єдесталу до кінчика меча) — 62 метри.
- В одній руці статуя тримає 16-метровий меч вагою в 9 тонн,а в іншій — щит розміром 13 на 8 метрів з гербом СРСР (вагою в 13 тонн).
- Вся споруда — суцільнозварна і важить 450 тонн.
- Сам каркас починається на глибині 17,8 метра (від входу в музей). На цю глибину йде бетонний колодязь діаметром 34 метри.
- На щиті «Батьківщина-Мати» має оглядовий майданчик.
- В середині скульптури знаходяться два ліфти: Один з ліфтів піднімається з дев’ятьма зупинками до самої “голови” «Матері-Батьківщини», в якій є люки і технічні майданчики. Можна піднятися в “руку” з щитом і в іншу – з мечем. Там теж є монтажні майданчики.
- На найвищій точці меча є спеціальний пристрій для гасіння коливань вітрового навантаження.
Скульптори і Архітектори
- Автор першого макету «Батьківщина-мати» — Євгеній Вучетич.
- Після смерті в 1974-му Вучетича, проект продовжив український скульптор Василь Бородай.
- Також допомагали інші скульптори: Фрид Сагоян і Василь Винайкин, а також архітектори Віктор Єлізаров, Георгій Кислий, Микола Фещенко.