Церква Успіня Богородиці Пирогощої (Пирогоща) — християнський храм у Києві, православний собор Києва доби Середньовіччя.

Являє собою сучасне (1997—1998) відтворення первісної давньоруської будівлі 12 століття. Знаходиться біля підніжжя Замкової гори на Контрактовій площі.

Назва

Існує багато гіпотез щодо назви, але найбільш вірогідним є те, що храм названо на честь візантійської ікони «Пірготісс» (у перекладі «вежа»), привезеної з Константинополя, де вона зберігалася саме у вежі. За іншою версією, храм спорудили на кошти купців, що торгували хлібом («пиріг» — хліб і «гощі» — купці). Також існує версія про те, що храм названо на честь купця Пирогостя, що торгував у цій місцевості і виділив гроші на храм.

Історія

Давньоруський період

Першу церкву на цьому місці була закладена у 1132 році, під час правління сина Володимира Мономаха — Мстислава. Будівництво храму було завершене вже після смерті фундатора, під час князювання його брата Ярополка.

Церква Богородиці Пирогощої стала першою будівлею у Києві, спорудженою повністю із цегли, без використання каменю. Це була проста, коротка базиліка з трьома навами і трьома апсидами. Стіни склепіння було прикрашено фресками, а підлогу — мозаїчними плитами. На архітектурі пам’ятки позначився вплив романського стилю.

Храм Успіня Богородиці Пирогощої згадується в «Слові о полку Ігоревім» у зв’язку з поверненням у Київ з половецького полону князя Ігоря Святославича.

Середньовіччя

Храм зруйновано під час монголо-татарської навали Батия у 1240 році. Капітальний ремонт церкви здійснено у 15 столітті. 30 березня 1474 року відновлену церкву урочисто освятили, а 1482 року її знову вщент зруйновано татарами на чолі з Менглі-Гіреєм.

Протягом сторіч Пирогоща була головною соборною церквою подільських купців, міщан і ремісників, а також центром громадського життя Подолу. Тут працювали школа, сирітський притулок, лікарня для бідних, міський архів, а поруч проходили збори городян. У 1613—1633 роках Богородиця Пирогоща деякий час була кафедрою Київських православних митрополитів.

У 1613 році італійський архітектор Себастьяно Браччі провів реконструкцію — церква стала п’ятикупольною і набула ренесансних форм. У 1752-му — 70-х роках 18 століття реставрацію храму і будівництво дзвіниці в стилістиці українського бароко здійснив видатний український архітектор Іван Григорович-Барський (батько якого був старостою Пирогощі).

Імперський період

Після ряду руйнівних пожеж початку 19 століття (зокрема, після однієї з них, у 1809 році, завалилася центральна баня) храм відбудовується за участю Андрія Меленського. Він знову стає однокупольним — чотири бічні бані зняли. Церкві надано неокласичного вигляду, будується Аннозачатіївський вівтар.

1835 року п’ятиярусну барокову дзвіницю, збудовану Іваном Григоровичем-Барським, що начебто перешкоджала вуличному рухові, разібрали. Натомість над головним входом надбудували дзвіницю в стилі російського ампіру. Церква мала десятиметровий іконостас (1778 року) і срібні царські врата (1784 року з іменем жертводавця — запорожця Василя Білика). Іконостас у стилі рококо вважався одним із найкращих тогочасних. Під кінець 19 століття зовні церкви прибудовано низку дерев’яних крамничок, які псували її вигляд. У 1929 році, під час спроби відновлення первісного вигляду церкви, їх було знесено.

Радянські часи

1934 року церква вдруге стала кафедрою митрополита Української Православної Церкви. У 1935 році за наказом радянської влади Пирогощу було зруйновано. Дослідження, проведені перед руйнуванням, встановили, що церква зберегла більшу частину своєї початкової будови, незважаючи на на численні перебудови та руйнування.

Реконструкція

У другій половині 1970-х років археологи розкопали фундамент зруйнованої церкви. 3′ясувалося, що він заглиблений на 1,2 м, а його будівельний матеріал належить ще давнішій споруді. У зв’язку з цим влітку 1976 року радянська преса надрукувала повідомлення про археологічне відкриття на Подолі.

Протягом 1970-х років широко обговорювалось питания відбудови Пирогощі в її первісному вигляді. Проте здійснитися цьому судилося тільки після проголошення Незалежності України. У 1997—1998 роках здійснено реконструкцію пам’ятки у формах 12 століття. Питання достовірності реконструкції залишається відкритим.